.JPG)
Цієї думки дотримується голова постійної комісії обласної ради з питань молодіжної політики, спорту і туризму Андрій Соколов, з яким нещодавно спілкувалися журналісти обласної газети «Село полтавське». Для Андрія Борисовича молодь – вікова група від 18 до 35 років – не таємнича тера інкогніта. Така собі незвідана, невідома земля, яку вивчає геологія. Хоча він кандидат геолого-мінералогічних наук, а його дисертація була пов’язана з палеонтологією.
Арсенал знань і вмінь допомагає потомственому педагогу розуміти жваву і непередбачувану, не закомплексовану, інколи безкомпромісну молоду поросль нашого суспільства, дихати з нею одним повітрям. Андрій Борисович практично вільно володіє англійською та французькою мовами. Випускник і викладач Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка до 30 років мріяв стати доктором наук. Але бурхливі 90-і роки минулого століття вивели на стезю підприємництва. І кандидат наук не загубився в жорсткому бізнесовому світі.
Вольові риси – гідно відповідати на виклики долі, тримати удар – притаманні його характеру. Їх гартує і спорт. Урівноважений і поміркований у буденному житті, Андрій Соколов займається боксом, але без жорстких боїв-спарингів. Дехто іронічно зауважить, мовляв, у цьому виді спорту головне – вчасно махати руками та фізична сила. Насправді, як вважав заслужений тренер СРСР, головний тренер із боксу збірної колишнього Союзу Віктор Огуренков, альфа і омега боксу – ноги, щоб вчасно рухатися, і голова, щоб миттєво прораховувати варіанти супротивника і приймати контррішення. Аргументовану силу думки Андрія Борисовича відчула і я під час інтерв’ю з ним, яке відбувалося у форматі шахового бліцу напередодні Дня молоді.
– Я народився в місті Орську Оренбурзької області в Росії. Як відомо, Тарас Шевченко перебував там на засланні. І в радянські часи в цьому краї проживали засланці. Що таке ярлики і як вони вішаються, знаю не з чужих слів. І зараз чую відгомін того, що відбувається у нас у геополітиці. За допомогою ярликів політикам легше вести пропаганду, – зауважив Андрій Борисович, адже уникання ярликів-оцінок є важливою психологічною передумовою і в спілкуванні з молоддю. – Малюком засинав під мамину колискову пісню російською мовою. Виріс на казках Пушкіна. Моя сім’я російськомовна. Але я громадянин України. Українець. Українську мову вивчав у школі. Засідання комісії як депутат обласної ради веду українською, але в побуті і з тими, хто розмовляє російською мовою, спілкуватимуся російською, щоб не віддати монополію Кремлю на цю мову.
Одкровення
«Я – християнин. Моя філософія – допомагати людям. Це збалансовує в суспільстві позитивну енергетику. Вона об’єднує».
«Роки роботи в школі і викладання в інституті – щасливий час. Видатним педагогом не був, але почувався як риба у воді. Зараз із великою радістю зустрічаю своїх випускників і відчуваю їхнє доброзичливе ставлення».
«Я не прихильник покарання, яке принижує людську гідність. Єдиний вихід – домовлятися. Має панувати лише взаєморозуміння».
«Сучасна людина середнього віку має бути в душі на 10 років молодшою, ніж є насправді. Але не більше».
Підзаголовок: Найголовніша комісія
– У комісії з питань молодіжної політики є своєрідний жарт-девіз «Наша комісія найголовніша», – посміхнувся співрозмовник. – Бо працюємо з молоддю. Майбутнє – за молоддю. Вона своєю діяльністю або збагачуватиме державу, або... Молодіжне міністерство в Києві визначає певний напрямок і дає фінансування. Ми ж на місці враховуємо інтереси молоді Полтавщини. Запевняю, є різниця між молодими людьми Полтавської і, приміром, Львівської чи Донецької областей. Тому міністерства міністерствами, а наші програми намагаємося максимально прив’язати до специфіки регіону.
– У чому полягає ця специфіка?
– Ми знаємо зацікавленість і проблеми районів нашої області. Наприклад, там, де є потреба у спортмайданчиках, розробляємо програму і спрямовуємо кошти: 50% витрат із місцевого бюджету або залучення коштів спонсорів і 50% із бюджету обласної ради. Зараз на Кобеляччині будуємо два футбольних майданчики зі штучним покриттям. Якщо в певному районі є можливість розвивати туристичну галузь, запроваджуємо відповідні програми. Діяльність комунальної установи «Обласний молодіжний центр» обласної ради спрямовуємо туди, де з працевлаштуванням є проблеми. Звичайно, у сільської молоді їх більше. Це і занятість, і дозвілля, і працевлаштування.
Маємо хороші починання у вищих навчальних закладах. Наприклад, у технічному університеті здобувають освіту 5 тисяч студентів. Більшість – хлопці та дівчата із сільської місцевості. Розглядаємо програму, щоб на базі університетів обладнати спортивні майданчики для дозвілля. Запроваджуємо програми зі спорту, туризму, працевлаштування, профорієнтації. Це великий пласт роботи.
Підзаголовок: Світ відкритий для молоді?
– Як відомо, в усі часи існувала порушена ще Іваном Тургенєвим проблема батьків і дітей. Чим відрізняється Ваше покоління від сучасного?
– У Тургенєва ця проблема озвучена глобально й геніально. Зауважу, у нього це протистояння між підростаючим поколінням і батьками, яке проявлялося в нігілізмі молоді. Зараз молоді люди не заперечують погляди батьків – вони ставляться більш критично, прагнуть перевірити і сформувати свою думку. Немає замкнутості інформації, характерної для нашого покоління. Нині для молоді світ більш відкритий і доступний. Це її щастя. Зник нігілізм по-тургенєвськи, протистояння по-тургенєвськи, а елементи такого, м’яко кажучи, недостатнього розуміння між батьками й дітьми, на мій погляд, завжди є рушієм еволюції поколінь.
– Старше покоління болюче сприймає подібну еволюцію.
– Це швидше проблема не покоління, а кожного представника цього покоління. Я не сприймаю хворобливо суперечки із сином. Спілкуючись із ним і 19-річним, і 15-річним, і 10-річним, усвідомлював: він чогось навчає. Головне – як до цього ставитися. Якщо вважаєш, що молодь може чогось навчити, і ти відкритий для цього, безумовно, щось хороше візьмеш на озброєння. Якщо ж налаштований, що молоде покоління зелене й недосвідчене, нічого не знає, постійно помиляється, ти ставиш шлагбаум. Ось у цьому і полягає протистояння.
У сім’ї, в якій виріс, та й у власній не було й немає конфлікту поколінь. Батьки ніколи не карали нас, намагалися зрозуміти наші проблеми. До сина ми з дружиною не застосовували жорстких покарань, обмежень, наприклад, не забороняли «спілкування» з комп’ютером через невивчений урок. Виховували на розумінні, що таке добре, що таке погано.
– Дехто вважає: на відміну від старшого покоління, загартованого життєвими труднощами, молодь менш співчутлива?
– Можливо, десь згоден. Але я настільки люблю молодь, що мені навіть важко це визнати. Та це не проблема покоління, а проблема особисто кожного і часу. Серед дуже дорослих за віком знаю людей, молодих духом і думками, а серед молоді іноді зустрічаєш осіб психологічно дуже похилого віку.
– Чого не вистачає сучасній молоді?
– У 20 років я чітко запрограмував майбутнє і міг досягти його в СРСР. Зараз у молоді немає подібної стабільності. Вона не знає, що з нею буде навіть через 3–5 років, тим паче у ближній і середній перспективі. Молоді люди не настільки врівноважені й стійкі в соціумі, як були ми. Це їхній мінус – не провина. Біда. Але вони без шор, які мали ми. Повторю, весь світ перед ними відкритий.
– Якщо є можливість реалізуватися, але двері відчиняються не кожному.
– З цим посперечаюся. За останні 10 років я зустрічав у різних країнах випускників університетів, студентів, які вигравали гранти. Вони приїздили без копійки за душею, але з написаними науковими статтями для доповіді в США. Ці діти – далеко не «мажори», а такий для себе горизонт відкривали, що радію за них.
Підзаголовок: Пошук спільної вібрації
– Ваше спілкування з молоддю – діалог рівних чи робите поправку на різницю у віці?
– Взагалі розмовляю з людиною зрозумілою їй мовою. Причому не факт, що моя мова краща, ніж її. Ми просто знаходимо своєрідну спільну вібрацію. Лише тоді можливий і діалог. Логічно й тактовно, коли покоління йдуть назустріч один одному. Я спілкувався з однокласниками сина навіть у складних ситуаціях, у Києві на майдані. На жаль, серед них були і поранені.
– Педагогічна освіта, безумовно, допомагає Вам у роботі з молоддю. А чи були випадки, коли заважала?
– Стежачи за навчанням сина в Англії, аналізую, що таке європейська система освіти. Краще почав бачити багато мінусів радянської освіти. Вона не ідеальна, та мала великий плюс – вчила самонавчатися. Водночас нас «прив’язували» до персоналій викладачів. Зараз розумію, що багато педагогів мали світогляд, далекий від ідеалу. Складаючи іспит, молода людина підлаштовувалася під викладацьке бачення предмета і його світу. Це не завжди добре. Але нас так виховували. Мабуть, я був трохи гнучкішим, пристосованішим. Можливо, міг би бути жорсткішим і поважав би себе більше в деяких ситуаціях. На жаль, певне пристосовництво, не соромлюся цього говорити, відчуваю і зараз у собі. У сучасної молоді – навпаки. Мій син навчається за кордоном і не знає, кому складатиме іспити. Він більш незалежний і сміливо висловлює свою думку.
– Чому Ваш син опановує науки в Англії, а не на батьківщині?
– Система освіти в Україні, і це не її провина, а біда, вибачте, на жаль, зараз це система освіти країн третього світу. Вважаю, що держава, яка за рівнем корупції, як і Росія з Білоруссю, лідирує у цьому списку, не може забезпечити ні належне лікування своїх громадян, ні повноцінне навчання. Тому, маючи можливості, вирішив, що моя дитина отримає освіту за кордоном. Хоча через самоосвіту я міг би вивчити його й тут. Але не хотів, аби мій син був особливим. Тому обрав для нього дуже жорстку систему коледжів. Там лише нещодавно скасували покарання різками. Моя дитина на канікули приїздить сюди раз на півроку. Спілкуючись з однолітками, які навчаються в Україні, він мені спочатку зі сльозами жалівся: «Тату, куди ти мене відправив? Я ж як у інтернаті!» Він живе у гуртожитку. Вхід – за перепусткою. У приміщеннях – відеокамери. Суворий розпорядок дня. Тобто жорстка армійська дисципліна. Я навмисне навів цей приклад для того, щоб у читачів не склалося враження, що відправив дитину за кордон, мов на курорт. На канікулах усі діти у нас відпочивають, а він готується до екзаменів. Домовитися, щоб дати «на лапу», неможливо. Депортація лише від одного натяку. Вважаю, що тільки таким чином навчу сина, а його диплом цінуватиметься у світі.
– Як правило, за кордоном досягаючи повноліття, молода людина залишає батьківську домівку, а в нас існує анекдотична ситуація, коли дорослі діти продовжують до пенсії перебувати під батьківським крилом. Ваша думка?
– Негативна. Українська мама так вихована, що до пенсійного віку наливатиме борщику синочку чи донечці. Вважаю, цим вона шкодить своєму чаду. Бо позбавляє дитину самостійності, постійно створюючи для неї можливість відступу. Відчуття тилу.
– Ваше ставлення до золотої молоді?
– Дуже гарне. Золота молодь, на мою думку, це кожна талановита молода людина, яка розвиває свій дар. Якщо розуміти під золотою молоддю дітей заможних батьків, я їх такими не вважаю. Є дуже співзвучне слово «мажор», до якого ставлюся різко негативно. Запевняю, бачив мажорних дітей і в малозабезпечених сім’ях. Батьки ледь зводять кінці з кінцями, а чада в них ну такі вже мажористі: вчитися не хочу, працювати не хочу, хай держава забезпечує. І зустрічав у дуже заможних родинах дітей, які працюють на некваліфікованих роботах.
– Більшість молодих людей мріють започаткувати власну справу. Спираючись на досвід, що порадите?
– Якби ми, щось створюючи, знали, що буде далі, то багато з цього не відбулося б. Сила молоді в тому, що дорогу здолає той, хто йде. Неймовірні ідеї можуть втілюватися, і я знаю цьому підтвердження. Тому бажаючим займатися підприємництвом варто започатковувати власну справу, а потім… Усі помиляються. Не потрібно боятися. Якщо є ідея, необхідно її, як слід, обдумати, уявити, що її обов’язково досягнеш. Втілиш.
– Сучасна молода людина повинна бути універсальною особистістю, яка володіє кількома мовами, знає комп’ютер, має престижну освіту, але… Які духовні цінності вона має сповідувати?
– Цінності свободи поза гріхом. Мені подобається цитата гумориста Михайла Жванецького: «Я своєму синові говорю: хай буде Бог у твоїй душі, і роби все, що хочеш».
– Дякую, Андрію Борисовичу, за відверті відповіді на всі запитання.
Постскриптум
Серйозна розмова з Андрієм Соколовим про взаємини поколінь, його заняття боксом навіяли думки про оповідання Джека Лондона «Шматок м’яса». У своєму творі американський літератор описує бій між середнього віку досвідченим боксером і його молодим супротивником. Багато кому з читачів здається, що оповідання тільки про бокс, про шматок м’яса. Але в оповіданні закладена велика філософія життя. Варто лише зробити крок – своєрідну проекцію з рингу на будь-яку сферу діяльності людини…
Сорокарічний герой твору вголос висловлює думку: якби хтось із молодих зміг поєднати досвід старшого покоління, той став би неперевершеним. У підтексті закодовано: якщо врахують земляни історичний досвід предків – лише тоді перестануть бути шматком гарматного м’яса на політичному рингу.
Тож, можливо, варто різним поколінням читати й перечитувати оповідання одного з найкращих світових письменників. Гуманіста. Збагнувши всю глибину твору, не тільки окремі люди, покоління, а й держави швидше знайдуть спільну мову…
Спілкувалася Марічка ЗЕЛЕНЬ,
обласна газета «Село Полтавське»
Т.В. Нещодавно Головне управління Міндоходів у Полтавській області та КУ «Обласний молодіжний центр» Полтавської обласної ради підписали меморандум про співпрацю із реалізації державних та обласних програм у сфері підтримки молодіжного підприємництва, працевлаштування та зайнятості молоді.
