Яке коло питань вирішують юридичні підрозділи податкової служби в умовах дії Податкового кодексу України?
Основні засади діяльності органів ДПС, права і обов’язки платників податків, контролюючих органів, усі елементи податкової системи визначено в розділі I «Загальні положення» ПКУ. Розділом II встановлено загальні положення щодо адміністрування податків, зборів (порядку подання податкової звітності, обліку платників податків, надання податкових консультацій, визначення суми податкових та/або грошових зобов’язань, порядку їх сплати або оскарження, проведення перевірок, відповідальності тощо).
Сфера дії ПКУ не поширюється на:
– оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом (визначається Митним кодексом та іншими законами з питань митної справи);
– питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також з банків;
– погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (він взагалі не вважається податком).
Крім самого ПКУ, податкове законодавство України складається також із Конституції України, Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи (у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом), чинних міжнародних договорів, нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання ПКУ, рішень Верховної Ради АР Крим, органів місцевого самоврядування (з питань місцевих податків та зборів). Статтею 7 ПКУ наголошено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються ПКУ і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України. Виняток складають лише закони, що вносять зміни до ПКУ та встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Зміни до законодавства спричиняють збільшення категорій судових справ, за якими юридичні підрозділи забезпечують представництво інтересів органів ДПС. Тому здійснення належного правового захисту інтересів державної податкової служби в судах, формування нової позитивної практики вирішення спорів, доведення її до підпорядкованих органів ДПС набуватиме особливої ваги.
Що є основною функцією юридичної служби органів ДПС?
Це організація та ведення позовної роботи, спрямованої на забезпечення надходжень до бюджетів усіх рівнів, представництво в установленому законодавством порядку інтересів органів ДПС у судах та інших органах під час розгляду спорів, а також для захисту інтересів органів ДПС та їх посадових осіб.
Так, підпунктами 20.1.3, 20.1.12 - 20.1.19, 20.1.36, 20.1.38, 20.1.40 п.20.1 ст.20, п.67.2. ст.67 ПКУ, передбачено повноваження державних податкових органів, які реалізуються шляхом звернення до суду.
Позовну роботу податкових органів доповнено низкою нових категорій справ, пов’язаних із виконанням завдань, покладених на органи ДПС, зокрема про:
- припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв’язку з визнанням недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання;
- зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також визначених контролюючим органом грошових зобов'язань платника податків) за наявності хоча б однієї з таких підстав:
недопущення посадових осіб органів державної податкової служби до обстеження територій та приміщень, визначених у підпункті 20.1.11 цієї статті;
- зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків шляхом накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, та зобов'язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом у разі, якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом;
- накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу;
- стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини;
- стягнення з дебіторів платника податків, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків;
- нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін;
- вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів у випадках, передбачених цим Кодексом.
У Податковому кодексу збережено права державних податкових органів, передбачені ст.11 Закону України „Про Державну податкову службу в Україні”, щодо звернення до суду, а саме: про припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця, застосування санкцій, пов’язаних із забороною організації та проведення азартних ігор на території України, стягнення до бюджетів сум грошових зобов’язань та/або податкового боргу, отримання інформації про обсяг та обіг коштів на рахунках платника податків тощо.
Які особливості у провадженні справ за зверненням органів державної податкової служби?
У зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України, Верховною Радою України 2 грудня 2010 року прийнято Закон України N 2756-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Зазначеним Законом, Кодекс адміністративного судочинства України доповнено статтею 1833, яка регулює особливості провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби при здійсненні ними передбачених законом повноважень на підставі подання таких органів щодо:
1) зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків;
2) підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків;
3) стягнення коштів за податковим боргом.
Провадження у справах, порушених за поданням податкових органів, поданим на підставі статті 1833 Кодексу адміністративного судочинства України, є окремим видом судового провадження, відмінним від загального (позовного). Сторонами такого провадження, як випливає з частини сьомої статті 1833 Кодексу адміністративного судочинства України, є заявник (орган державної податкової служби, що вніс подання), та відповідач - платник податків, стосовно якого таке подання внесено.
Статтею 1833 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено перелік особливих вимог, що пред'являються до подання податкового органу, та особливий перелік процесуальних дій суду, які можуть учинятися в процесі розгляду такого подання.
Згідно з частиною другою статті 1833 Кодексу адміністративного судочинства України подання подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду.
Які новації передбачено Податковим кодексом у випадку оскарження платниками податків рішень податкової служби?
У Податковому кодексі спрощено процедуру оскарження платниками податків рішень, прийнятих контролюючими органами.
У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення (п.56.2 ст.56 ПКУ).
Новацією є те, що процедура оскарження рішень в адміністративному порядку стала дворівневою: скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до регіональної ДПА, а скарги на рішення регіональних ДПА – до ДПА України
При цьому необхідно звернути увагу на те, що обов'язок доведення під час процедури адміністративного оскарження того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.
Обов'язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом, під час судового оскарження встановлюється процесуальним законом.
Рішення Державної податкової адміністрації України та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку (п.56.10 ПКУ).
Яким чином здійснюється оскарження рішень контролюючого органу в судовому порядку?
Відповідно до п.56.18 ст.56 ПКУ, платник податків з урахуванням строків давності має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.
При цьому у разі, коли платником податків до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, строк звернення до суду продовжується на строк, що фактично пройшов з дати звернення платника податків із скаргою до контролюючого органу до дати отримання (включно) таким платником податків остаточного рішення контролюючого органу, прийнятого за результатами розгляду скарги.
Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.
Слід зазначити, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу, податкове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
У разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті (п.56.19 ст.56 ПКУ).
Звернення платника податків зі скаргою як до контролюючого органу вищого рівня, так і до судового органу, звільняє такого платника від обов'язку сплати певної суми грошового зобов'язання, нарахованого ОДПС, до моменту, коли така сума відповідно до рішення контролюючого чи судового органу набуде статусу узгодженого податкового зобов'язання.
Відповідно до ч.2 п.57.3 ст.57 ПКУ, у разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання, платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції, за їх наявності, протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
При цьому слід звернути увагу на те, що оскарження рішення податкового органу зупиняє дії ОДПС з надіслання податкової вимоги та звернення майна платника податків у податкову заставу, так як відповідно до п.59.1 ст.59 ПКУ надіслання податковим органом податкової вимоги напряму пов'язано з несплатою платником податків узгодженого податкового зобов'язання.
Відповідно ж до п.89.1 ст.89 ПКУ право податкової застави також виникає у тому числі і у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.
Положення Податкового кодексу України направлені, як на дотримання прав платника податків стосовно оскарження рішень контролюючих органів, так і на захист від передчасного застосування податковим органом заходів щодо примусового стягнення сум податкового боргу.
Норми Податкового кодексу забезпечать належні правові підстави для функціонування підрозділів юридичної служби органів Державної податкової служби України, що в свою чергу сприятиме надходженню коштів до бюджетів усіх рівнів, забезпеченню захисту інтересів держави у судах і встановленню верховенства права у державі.
