Минає 66 років від того травневого дня, коли над Рейхстагом замайорів прапор Перемоги, а світ назавжди подолав навалу «коричневої чуми». Пліч – о –пліч з іншими народами колишнього СРСР українці йшли до перемоги у боротьбі за вільне життя, за свою землю, за гідне майбутнє. Все менше залишається серед нас колишніх 17-20–річних юнаків, які ледь дочекавшись, а іноді і не чекаючи призову, кидалися у вир священної визвольної війни проти рабства, поневолення і приниження гідності слов’янських народів.
Наш земляк, поет і письменник, один з найперших податківців області, який є почесним членом місцевого осередку ВГО „Асоціація ветеранів Державної податкової служби України”, учасником бойових дій ВВВ, керівником ветеранської організації облфінуправління, Борис Петрович Ковтун - саме з того обпаленого війною покоління. Але навіть криваві жорна війни не змогли знищити поетичну душу майбутнього поета та прозаїка, а згодом – фінансиста, а пам'ять зберегла і пронесла записані у перервах між боями рядки для того, щоб зібрати їх у чудову книгу фронтових спогадів, статей, поезій «Я бачу сонце!» Цю книгу Борис Петрович презентував учнівській молоді Полтавської гімназії №32 у бібліотеці для дорослих №7 Полтавської центральної міської бібліотечної системи.
Ось що пригадує Борис Петрович про початок свого військового шляху: «Мені було 17 з половиною років, коли на очі мені потрапив нарис Петра Олександровича Лідова "Таня", що розповідав про страту фашистами в підмосковному селі Петрищеве дівчини-партизанки, яка назвала себе на допиті Тетяною. Тоді було ще не відоме справжнє ім'я загиблої, пізніше з’ясувалося, що страченою дівчиною виявилася московська школярка Зоя Космодем’янська. Прочитавши цю статтю, я подумав: якщо дівчина пішла цим шляхом, хіба можу я, хлопець, сидіти? І не чекаючи повноліття, добровольцем пішов на фронт.»
Бойовий шлях Бориса Петровича проліг від Курської дуги до рідної Полтавщини. Звільняючи рідну землю, він був тяжко поранений і звістку про звільнення «перлини України» - саме так з любов’ю називає Борис Петрович Полтавський край – отримав у військовому шпиталі. Після одужання Борис Петрович не залишився осторонь військових дій, він брав участь у визволенні Будапешту, пройшов через Югославію та Австрію. Опису цих подій присвячено повісті, поезії, нариси збірки. В них - туга за загиблими товаришами, співчуття горю матерів і вдів, сльози дітей війни... Але понад усе - незламна віра в перемогу.
«Дуже сумно чути від молоді думки про те, що можливо, краще б ми не воювали з фашистськими загарбниками, здалися ворогу… Хочу нагадати, що за планом «Барбаросса» 80 % населення західних областей України підлягали знищенню, а решта 20 % мали б виконувати рабську працю. Чи була б тоді наша держава, чи народилися б покоління, що прийшли в життя після цієї страшної війни? Тому найбільше мені хочеться, щоб нинішнє молоде покоління зрозуміло: перед вами відкрита безліч можливостей, яких ми не мали свого часу. Над вашими головами ніколи не будуть свистіти кулі та снаряди, вам не треба іти у бій. Вам треба тільки бути розумними, впертими і наполегливими, щоб своїми досягненнями збагачувати рідну землю,» - говорить ветеран.
Погоджується з думками Бориса Петровича і секретар Полтавського осередку ВГО „Асоціація ветеранів державної податкової служби України” Володимир Литвиненко, який став автором вступного слова до презентованої літературної збірки: „Необхідність у виданні повного зібрання творів Бориса Петровича, на наш погляд, обґрунтована високою літературною, громадянською та патріотично – виховною цінністю його віршів та прози. Якби молодь частіше читала подібні твори, то і відношення до ветеранів тієї страшної війни було б іншим.”
Державна податкова служба області дотримується курсу постійної допомоги та підтримки ветеранів Великої Вітчизняної, тому саме за її активного сприяння і було перевидане доповнене зібрання творів нашого талановитого земляка, який багато років свого трудового шляху присвятив роботі податківця.
Управління масово-роз’яснювальної роботи та звернень громадян ДПА у Полтавській області
