Афганістан... Зараз це просто одна з безлічі країн на політичній карті світу. Важко уявити, що понад 20 років тому кожна радянська матір здригалася, почувши це слово, а сотні тисяч юнаків пройшли через цю справді „гарячу” точку, отримавши неабияке загартування боєм, відчаєм, ранами, втратою бойових товаришів...
У короткі години тиші між боями дехто з хлопців розгортав випалений сонцем зошит або блокнот і, сидячи в окопі, записував. Записував, щоб уже ніколи не забути, щоб передати ці спогади своїм друзям, коханій, дітям, всім кому не довелося і ніколи не доведеться цього побачити.
Серед таких призовників 80-х і наш колега Василь Шапошник – ветеран війни у Афганістані, член Асоціації ветеранів податкової служби нині головний державний податковий інспектор відділу погашення прострочених податкових зобов’язань Решетилівського відділення Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції. У 2010 році Василь Миколайович був обраний головою Решетилівської районної організації Української спілки ветеранів Афганістану. Завжди скромний і стриманий, зазвичай він змовчує про те, що крім участі у афганській війні, також був учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, є кавалером двох орденів „Червона зірка”, нагороджений медалями „ Воїну – інтернаціоналісту від вдячного афганського народу”, „70 років Збройних сил СРСР”, „Захиснику Вітчизни”.У приміщенні Полтавської державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім.І.П.Котляревського 6 квітня він презентував молодому поколінню полтавських студентів свою книгу спогадів „Команда 20А”, видану за сприяння Державної податкової адміністрації у Полтавській області до написання якої його спонукав син. Потай від батька він прочитав його армійські спогади і зрозумів: війна зовсім не така, якою він її собі уявляв. Ця війна не була „...допомогою дружній країні у будівництві фабрик та шкіл, насадженні дерев за участю воїнів – інтернаціоналістів...”, якою нам її відкривали зі сторінок тогочасних газет та екранів телевізорів. Справжня вона оживає лише у спогадах колишніх юнаків, у яких не було страху перед випробуваннями і смертю, бо у бій вони йшли, виконуючи свій військовий і громадянський обов’язок, відстоюючи честь Батьківщини.
Багато років минуло відтоді, зникла країна, яка посилала у Афганістан своїх синів, але до цього часу не вщухають суперечки: кому була потрібна ця війна і чи потрібна була взагалі. Але мабуть, не нам робити такі висновки, а тогочасним 20-річним хлопцям, яким і досі стугонять і ниють афганські рани. Понад 160 тисяч українських воїнів пройшло афганськими дорогами, більше 3 тисяч не повернулися живими додому, 72 – зникли безвісти та вважаються такими, що перебувають у полоні. 505 молодих українських жінок стали вдовами, 711 дітей ніколи не дочекаються своїх батьків – така сумна статистика тієї страшної війни. У своїй книзі Василь Миколайович пише: „Афган дав урок... Вчилися на своїх помилках – повторювати їх не слід. Політичні проблеми вирішувати виключно переговорами. Не воюй з мирним населенням. Армія – тільки професійна, зі своєю доктриною і підготовкою. У Батьківщини залишився величезний борг перед ветеранами, інвалідами , родинами загиблих, полоненими”, - кому як не безпосередньому учаснику тієї війни розуміти це краще.
Василь Шапошник висловив сподівання, що ця книга допоможе молоді сформувати правильне розуміння того, що відбувалося на тій війні , виробити своє власне бачення тих подій, адже вона – справжній підручник мужності для нинішніх юнаків, який навчає: „...немає для чоловіка нічого більш святого, ніж бути воїном, захисником своєї Вітчизни, свого вогнища, своєї коханої.”
Управління масово-роз’яснювальної роботи
та звернень громадян ДПА у Полтавській області
