З 6 по 11 грудня 2010 року в Україні проходитиме Всеукраїнський тиждень права. Координаційна рада молодих юристів України при Міністерстві юстиції України ініціювала загальноукраїнський форум «Тиждень права» як національну правову традицію ще у 2008 році. В Україні професія юриста широко визнана, відзначається на рівні професійних свят, таких як День юриста, День працівників суду, День працівників прокуратури та інші.
В рамках заходу проводяться правоосвітні соціальні заходи, що підкреслюють соціальну відповідальність юридичної професії. З-поміж них акції та заходи із безоплатного юридичного консультування юридичних фірм, сприяння правовій просвіті населення за участі правничих установ та організацій, які спрямовані на підвищення рівня правових знань. «Тиждень права» має аполітичний характер і проводиться на загальноукраїнському рівні.
Активним учасником „Тижня права” є юридичне управління ДПА у Полтавській області. Одним із основних напрямів діяльності підрозділу є протидія використанню суб’єктами господарювання нікчемних правочинів у схемах мінімізації податкових зобов’язань. Про це - наш діалог із заступником начальника юридичного управління – начальником відділу представництва інтересів у судах та організації позовної роботи ДПА у Полтавській області Аллою Рябковою.
Оптимізація оподаткування, яка так широко рекламувалась на численних комерційних тренінгах суб’єктів господарської діяльності, з введенням норм законодавства щодо інституту нікчемності правочинів все частіше набирає ознак мінімізації податкових зобов'язань платника i навіть, має ознаки правопорушення. Теоретична база ознак нікчемності угод існує з 2004 року з дня набрання чинності Цивільним та Господарським кодексами України. Набуття практичності реалізації норм права - поетапний процес, позитивним подоланням якого є конкретні судові рішення Верховного Суду України (постанови ВСУ від 25 вересня 2007р. та від 10 червня 2008р.) та узагальнення практики по даних категоріях справ (постанова Пленуму ВСУ від 06 листопада 2009р. № 9 ) та судові рішення інших судових інстанцій.
Часто платники податків плутають визначення недійсних та нікчемних правочинів. Як їх розрізнити?
Нікчемні правочини входять до складу недійсних. Цивільний кодекс України здійснює поділ недійсних правочинів на дві групи: оспорюванні та нікчемні. Різниця між ними полягає в тому, що оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний - в силу припису закону.
При цьому опис підстав i порушень закону, які на думку перевіряючих органу державної податкової служби є доказами нікчемності правочину, викладається в акті документальної перевірки. Реалізація податковими органами цього акта перевірки наступна:
- винесення податкового повідомлення рішення, яким
визначається сума податкових зобов’язань платника;
- визначення штрафної санкції, у випадках та розмірах
встановлених законом;
- подача адміністративного позову про стягнення в доход
держави всього отриманого за таким правочином;
- порушення кримінальних справ.
Наявні приклади розуміння деякими платниками ризикованості укладеної угоди, недосягнення очікуваних наслідків в оподаткуванні, перспективи втратити репутацію сумлінного платника. Мудра тактика ведення бізнесу взагалі унеможливлює виникнення комерційних ризиків, тим паче пов'язаних з невиконанням норм законів.
Згідно з ч.1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку i розмірах, установлених законом.
За змістом ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті є нікчемним.
Як зазначено у ч.2 ст.215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.
Але мають місце і випадки коли, продаючи товар за ціною, значно нижчою за ціну придбання, суб’єкти господарювання декларують одержання внаслідок таких операцій збитків та заявляють значні суми ПДВ до відшкодування. Який алгоритм дій податкових органів для доведення у судах нікчемності правочинів у подібних випадках?
Раніше, задовольняючи позови платників податків, суди виходили лише з наявності у позивача податкових накладних продавців, що не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ. У разі встановлення факту протиправних дій суб’єкта господарювання, невизнання судами в інших справах недійсними угод, укладених ним, не є перешкодою для відмови в задоволенні позову про відшкодування з бюджету суми ПДВ.
В своїй постанові від 10.06.2008, № 21-281во08/08//265 Верховний Суд України зобов'язав суди встановлювати й обґрунтовувати наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) продажу товару за ціною, значно нижчою за ціну придбання, та одержання внаслідок таких операцій збитків. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок відшкодування з бюджету ПДВ. Haмір одержати дохід лише в такий cпociб, а також без здійснення реальної господарської діяльності не можна розглядати як самостійну ділову мету. Встановлення таких обставин дає підставу для відмови у відшкодуванні ПДВ.
Зазначена постанова Верховного Суду України повністю підтвердила логічність дій податківців та законність застосування наслідків нікчемності правочинів.
Позитивне рішення вищої судової інстанції, безумовно, кінцевий результат роботи пошуку доказів аудиторами, юристами, оперативними працівниками, слідчими. Але забезпечення реального надходження значних коштів до бюджету виправдовує такі спільні заходи.
Платник сплачує суму податкового зобов'язання або втрачає право на відшкодування ПДВ з бюджету ціною та засобами, що можливо могли бути направленими на інші господарські здобутки та розвиток бізнесу.
Алла Михайлівна, як платнику податків уникнути потрапляння до категорії ризику і запобігти укладанню нікчемних правочинів?
Безумовно, податківці не в праві змушувати обирати партнерів у господарських відносинах та зобов'язувати укладати правочини з їх певною групою. Проте із запровадженням системи, так званих „п'ятих додатків”, обізнаність податкових органів про ймовірність нікчемності укладених протягом звітного періоду правочинів при постачанні товарів, робіт, послуг наявна після обробки результатів співставлення податкового кредиту та зобов'язань платників податків, визначених у щомісячних деклараціях.
В більшості випадків ризиковими як для податкових органів, так і для платників податків є сукупність наступних обставин:
- систематичний продаж товарів за ціною, нижчою від ціни придбання без наявності поважних причин для здійснення останнього та чи були такі дії спрямовані на безпідставне одержання коштів державного бюджету у такий спосіб;
- обізнаність керівників, засновників, пов’язаних осіб про нікчемність, удаваність укладених правочинів та системність такої діяльності суб’єкта господарювання i його контрагентів;
- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням дійсного часу, віддаленості розташування контрагентів один від одного, місця знаходження майна або обсягу матеріальних pecypciв, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання poбіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів та грошових коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських
операцій які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової
вигоди, якщо для даного виду діяльност1 також потрібне здійснення й обліку інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг
бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку та ін.
Беручи до уваги викладене вище, сподіваюсь ми переконали платників податків в необхідності перевірки при укладанні правочинів не тільки якісних характеристик товарів чи послуг, ціни, умов постачання та інших умов господарських зобов'язань, а й „податкової історії" контрагентів, що пропонують ці „вигідні контракти”.
