Полтавська обласна рада

Особливе, "народне" привітання з 25-ою річницею Незалежності України отримали бійці АТО Полтавщини, які служать на передовій на Сході. Великий вантаж, зокрема м'ясна продукція і українські ласощі - кавуни - захисникам привезла волонтер Ірина Каптур спільно з головою обласної ради Олександром Біленьким, навколо яких об'єдналась справжня волонтерська команда. Тому і поїздка напередодні Дня Незалежності - вже не перший їх спільний проект. Окремо — вантаж на вагу золота — медпрепарати для передової від комунального підприємства “Полтавафарм". Голова обласної ради розповідає — труднощів у дорозі вистачало і на доброчинну допомогу довелось опиратись не лише під час збору вантажу.

- Під Бахмутом наш причіп не витримав вантажу і фронтових доріг - зламався. Та добрі люди всюди знайдуться. Вдалося зв'язатись з народним депутатом України Артуром Герасимовим, який допомагає нам у кожній поїздці. У результаті - і транспортом нас забезпечили, і причіп відремонтували. Ми продовжили свою місію. І бачили б ви, як раділи нам наші захисники! Навіть не м'ясному, і не кавунам - хоч і були вдячні за вантаж. Звістка з рідної землі - от що цінно для наших воїнів. Після таких поїздок отримуєш додаткове натхнення для наполегливої роботи - не можна зрадити надії наших воїнів, - ділиться Олександр Біленький.

До річниці Незалежності України голова обласної ради нагородив бійців АТО Полтавщини, відзнаками "За вірність народу України". І,звичайно ж, безцінне спілкування з бійцями. Воїн з позивним “Ментол” у свої 27 років — командир батальйону 53 бригади у званні майора. Розповідає — кожен боєць підрозділу залишається патріотом незважаючи навіть на загрозу життю.

- Двічі на день — зранку і ввечері — ми вмикаємо на своїх позиціях Гімн України. Гучно, щоб далеко було чути. Супротивник приноровився — з перших звуків починає гатити по нашим позиціям. Та це нас не зупиняє, а лише вкорінює у впевненості — вірні своїй країні ми обов'язково переможемо, - розповідає комбат.

До слова — вмикали гімн і того дня. У відповідь мовчали. Сміються українські бійці — гімн позбавляє ворога колишнього завзяття...

Про побут на передовій оповідає і командир роти 2 батальйону 53 з красномовним позивним “Мер”. Говорить — до українських військових місцеві мешканці йдуть зі своїми бідами, як до представників влади.

- От приходять до нас люди — тому хату розбомбило, у того вже і їсти немає чого. Як відмовиш — не за чутками ж знаєш, що таке війна? Ми завжди намагаємось допомогти. Хоч і самі не дуже маємо, але ділимось останнім. Біда ж на всіх одна, - говорить “Мер””.

11 річна Діана мешкає у прифронтовому Зайцевому разом з мамою. Через війну дівчинка вже два роки не ходить до школи — освітній заклад залишився на контрольованій бойовиками території ближче до Горлівки. Вихід знайшли — дівчинку возитимуть до школи у сусідньому селі, де мешкає її тітка. Та виникає проблема, яку і під мирним небом важко вирішити — як зібрати дитину до школи?

- Ми привезли дівчинці необхідне канцелярське приладдя, зошити. Подарували взуття. На перший час має вистачити. Родина Діани під постійним патронатом наших волонтерів, думаю, що на час навчання ми зможемо забезпечити дівчинку усім необхідним, - розповідає відома волонтерка Ірина Каптур, яку “рідною” називають усі бійці 53 бригади. І цього разу мужня жінка взяла на себе збір основної частини вантажу у зону АТО.

Свою допомогу родині Діани принагідно запропонував і голова обласної ради Олександр Біленький.

- Допомога нашим воїнам — наш святий обов'язок. Та не варто забувати про місцевих жителів — ці люди не покинули рідної землі , незважаючи на загрозу життю. Є ідея, спільно з депутатами обласної ради, благодійними організаціями області, волонтерами і кожним охочим полтавцям, налагодити допомогу місцевим жителям прифронтових районів. Це величезний проект не одного дня і мова поки може йти про окремі родин. Але, якщо зусилля об'єднають усі райони і міста області, то з такою підтримкою можна звернути гори, - переконаний голова обласної ради.

Передову волонтерський загін Полтавщини залишив пізно увечері. Попереду — тяжка прифронтова дорога, де кожна мить — це ризик для життя. І все ж додому, під мирне небо. Яке тримають на своїх плечах мужні воїни, які мир у власній країні поставили вище за безпеку власного життя.