В історії кожної держави є події, які залишають вічний слід у народній пам’яті, глибоким болем відгукуються у мільйонах сердець.
Такою подією є Велика Вітчизняна війна. Скільки горя, втрат і страждань принесла вона кожній родині! І ми завжди будемо пам’ятати, якою неймовірно дорогою ціною була здобута наша Перемога.
Напередодні Дня Перемоги ми звернулися до депутатів обласної ради з проханням відповісти на запитання як позначилася Велика Вітчизняна війна на їхніх сім’ях та що для них особисто означає День Перемоги.
МОМОТ ІВАН МИХАЙЛОВИЧ, голова обласної ради:
У калейдоскопі багатьох свят календаря День Перемоги, я глибоко переконаний, завжди буде особливим святом. Воно - не вигадане штучно, не є простим втіленням традицій, а завойоване, вистраждане і здобуте цілим народом у найстрашнішій та найжорстокішій з воєн XX століття. Цей день стосується кожної сім’ї Полтавщини, кожної родини в нашій країні чи в будь-якій пострадянській.
З моєї сім’ї на Великій Вітчизняній війні загинули по маминій лінії два дядьки – Іван і Григорій. Обидва – молоді хлопці, які не встигли ні пожити, ні полюбити. Один – пропав безвісти, інший – похований у братській могилі.
По батьковій лінії загинув мій дід – Момот Яків Іванович. Хоча він уже був і не призовного віку, але в 1943 році був мобілізований і загинув від кулі німецького снайпера в Німеччині, там і похований.
Батько моєї дружини – Тимощук Олексій Романович воював на Кавказі, потрапив у полон, а потім у концентраційний табір. Як тільки радянські війська його звільнили, він приєднався до діючої армії і до останнього дня війни був на фронті. Зовсім молодим загинув на самому початку війни дядько дружини – Володимир.
Важкими були і повоєнні роки, коли відбудовувати зруйноване господарство довелося нашим бабусям і дідусям, матерям і батькам.
66 років ми живемо під мирним небом – це заслуга радянського воїна-визволителя. Те, що Україна відбулася як незалежна держава, мабуть, - це теж можливість, реалізована завдяки життю на власній землі і в своїй державі, а не під гнітом окупації.
Ратний подвиг у Великій Вітчизняній війні повинен служити для всіх нас прикладом відданості, любові до своєї батьківщини, він гідний наслідування.
Нині ми маємо унікальну можливість зібратися 9 травня біля Вічного вогню і показати приклад єднання, того як потрібно знати і поважати історію своїх родин і своєї землі.
КОРОСТ ТЕТЯНА МИХАЙЛІВНА, голова постійної комісії обласної ради з питань екології та раціонального природокористування, голова Котелевської районної державної адміністрації, Герой України:
Моїй сім’ї Велика Вітчизняна принесла втрату близьких і рідних людей. На війні загинули два моїх рідних дядька, мій батько – Титаренко Михайло Максимович - повернувся з війни без ноги інвалідом першої групи. Батько був зв’язківцем і отримав важке поранення у боях за Харківщину під Богодуховим. Рани давали про себе знати весь час, тому на плечі моєї мами – Ганни Сергіївни – лягли всі труднощі повоєнного сільського життя, велика частка чоловічої роботи по господарству. Тато прожив дуже мало і помер у віці всього 49 років.
Дідові по мамі – Яремченку Сергію Дем’яновичу – на долю випало аж дві війни – Фінська і Велика Вітчизняна. Обидві він пройшов з честю, отримавши важкі поранення.
Тому для мене особисто День Перемоги – це, найперше, подвиг наших воїнів. Для того, щоб вистояти у двобої з ворогом і перемогти його у такій тривалій і важкій війні потрібні були особлива звитяга, терпіння, бажання очистити свою землю від чужинців і велика віра.
БЕЗИМА МИКОЛА ДМИТРОВИЧ, депутат обласної ради, заступник директора Полтавської філії ВАТ «Укртелеком»:
Як і кожну родину Велика Вітчизняна війна не оминула нашу сім’ю. Батько був на фронті з перших днів та завершив війну у Румунії, звідки повернувся хоч і кілька разів пораненим і контуженим, проте – живим. А от мій дядько, менший батьків брат, загинув. Для його трьох діточок став батьком наш тато.
День Перемоги це велике всенародне свято. Я навіть не можу собі уявити, що було б, якби тоді Перемогу не було здобуто. Ми горді за наш радянський народ, за виявлений ним інтернаціональний патріотизм, підхоплений згодом і країнами Європи. Неоціненними є ратний подвиг наших ветеранів на фронтах і в тилу, партизанський рух, на що Гітлер взагалі не очікував. Низько вклоняюся Героям Великої Перемоги!
КОЗУБ ВОЛОДИМИР ГРИГОРОВИЧ, депутат обласної ради, начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Полтавській області:
Наша сім’я, як і кожна родина, принесла на вівтар Перемоги свою частку звитяги. Обидва моїх дідусі були на війні з перших її днів. Дід по батьковій лінії зустрів Перемогу у Празі, воював у Монголії, а три його рідних брати загинули. Дід з маминого боку став на фронті інвалідом першої групи. Обоє дідів відзначені бойовими нагородами і прожили довге життя. Дитинство моїх батьків припало на лихоліття окупації Полтавщини.
День Перемоги - це одне з найголовніших свят мого життя, бо про те якою ціною вона здобувалася знаю з розповідей очевидців й безпосередніх учасників тих подій – моїх рідних. Вітаю всіх, у першу чергу ветеранів Великої Вітчизняної війни, зі святом Великої Перемоги, бажаю щастя, здоров’я, оптимізму. Запевняю, що ми завжди будемо пам’ятати і шанувати безсмертний подвиг наших героїв-визволителів.
КАПЛІНА ТЕТЯНА ВІКТОРІВНА, депутат обласної ради, професор вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»:
На мій превеликий жаль, Велика Вітчизняна війна позначилася на нашій сім’ї таким чином, що мені не довелося знати жодного зі своїх дідів. Мамин тато був командиром артилерійської гармати й загинув у 1943 році. Дідусь по лінії батька служив у СМЕРШі, демобілізувався після поранень у 1944, помер від ран. Батько мого чоловіка отримав три поранення, інвалід війни, має нагороди. Разом з тим відголоски тієї війни торкнулися і безпосередньо моєї родини. Мій чоловік нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю за розмінування вибухонебезпечних предметів часів Великої Вітчизняної війни. Також він є учасником бойових дій під час збройного конфлікту на території Анголи, де у той час працювала і я.
День Перемоги для мене це не лише величне свято, це перш за все День Пам’яті, віри у майбуття, запорука того, щоб таке кровопролиття не повторилося більше ніколи.
ХЛОНЬ ТЕТЯНА ЛЕОНІДІВНА, депутат обласної ради, начальник відділу освіти Глобинської районної державної адміністрації:
Під час Великої Вітчизняної війни воювали із загарбниками мій дід по батькові Степовий Василь Леонідович, який партизанив у лісах Білорусії й загинув у 1943 році, та мамина рідна сестра – Демченко Катерина Наумівна, яка зв’язківцем пройшла від Дніпра до Берліна, отримавши багато бойових нагород. Мама допомагала доглядати за пораненими у шпиталі Глобиного.
Свято Великої Перемоги для мене – це, перш за все, героїчна історія мого народу, моєї батьківщини, творців якої шанують усі повоєнні покоління. У Глобинському районі дуже добре організована пошукова робота, ми горді з того, що 12 наших земляків за війну стали Героями Радянського Союзу. Наші діти, й, зокрема, обидві мої доньки, привчені впорядковувати місця воєнних поховань, обеліски.
ПАНАСЕНКО ІВАН ЯКИМОВИЧ, депутат обласної ради:
На початок Великої Вітчизняної війни мамин тато – мій дід Іларіон – мав уже непризовний вік, проте здобував Перемогу у партизанських загонах на Вінниччині, а дід по батьковій лінії Іван Федосійович пройшов і Карело-Фінську й Велику Вітчизняну війни. Мій батько, пройшовши усю війну, ще три роки виконував спеціальні завдання командування, лише після того повернувся до рідної домівки.
За своє життя найбільше запам’яталася мені 25-ї річниця Великої Перемоги, яку тоді вперше відзначили потужним масовим святом. Нині ж для мене цей день зі сльозами на очах є, насамперед, святом Вдячності усім, хто поліг на полі брані, усім, хто вижив в ім’я прийдешніх поколінь. Це свято пам’яті і відповідальності за наповнення реальним змістом історичного вислову - “Ніхто не забутий і ніщо не забуто!”.
Вітаючи всіх із Днем Великої Перемоги, бажаю нашим сивочолим ветеранам, їхнім гідним нащадкам миру, добра і злагоди!
